Четвер
26.04.2018
10:43
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Полтавський ДНЗ №42 "Зайчатко"
Головна Реєстрація Вхід
Похвала та покарання у практиці сучасного сімейного виховання »
Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Похвала та покарання у практиці сучасного сімейного виховання

(консультація для батьків)

 

      Покарання як метод виховного впливу застосовували завжди і часто його вважають дієвим способом обмеження або виправлення неправильної поведінки вихованця. Дитина, пізнаючи світ і себе, багато що робить не так, як прийнято в суспільстві, не так, як хочеться дорослим. Як її зупинити, якщо вона чинить опір, не хоче виконувати волю старшого?

      Ситуація покарання – це конфліктна ситуація, яка породжує внутрішньо особистісне протиріччя між любов’ю до  дитини і вимогливістю до неї і постійно викликає дилему, яка неодмінно постає перед батьками та педагогами: «карати чи не карати». Одні вважають, що необхідно якомога частіше карати і рідше хвалити, інші – навпаки. Деякі радять, що треба тільки хвалити. А є такі, які переконані у тому, що справжнє виховання – це виховання взагалі без похвали і покарання.

      У теорії та практиці виховання побутує думка, що симпатія, довіра, заохочення, схвалення і подібний психолого-педагогічний вплив, розрахований на стимулювання позитивних емоцій дитини, має називатися похвалою. З іншого боку, до покарань належать осуд, критика, погрози. Їх призначення – корекція поведінки дитини у певних складних ситуаціях.

      Покарання у широкому розумінні – це метод контролювання та корекції поведінки людини. У системі навчання й виховання – це засіб впливу на дитину, реагування на дії та вчинки, які порушують загальноприйняті норми і правила. Покарання має зменшити імовірність того, що небажані дії повторяться.

      Проблема заохочень та покарань складна та суперечлива. Противники покарань справедливо стверджують: дітей слід виховувати так, щоб не виникала потреба в покараннях. Вони вважають, що карати дитину – несправедливо, бо в більшості випадків у цьому винні батьки, які несправедливо виховували дитину, що й виявилось у її поведінці.

      Одна з небезпек покарання полягає у тому, що воно пригнічує особистість дитини, її індивідуальність. Принижуючи почуття гідності, батьки виховують у дитини схильність до пристосування та до поганих, низьких вчинків. Нерозумні, бездушні покарання породжують страх, а страх, у свою чергу, - хитрість та брехливість. Виникає замкнене коло, яке знову спонукає до небажаних вчинків.

 

      Негативні наслідки покарання:

1.     Відкритий опір покаранню – бунт, агресивні дії, впертість, дратівливість тощо.

2.     Витіснення негативних емоційних переживань, зумовлених покаранням, шляхом спроб перенесення (перекладання) вини на інших осіб.

3.     Накопичення негативних переживань, зумовлених покаранням, образи на оточення.

4.     Перебільшення своєї провини за умови визнання недостатності покарання, морального самокатування – аутоагресії.

 

      Почуття задоволення, яке відчуває дитина від похвали, викликає у неї приплив сил, піднесення енергії, впевненість у собі і, як наслідок, супроводжується старанністю та результативністю. Але найголовніший ефект від похвали - виникнення бажання поводитися так, щоб частіше відчувати цей стан психологічного комфорту.

      На відміну від похвали, покарання корегує негативну поведінку дитини, примушує обдумати причини помилок, зумовлює почуття незадоволення, сорому та дискомфорту.

      Батьки стимулюють (заохочують) одне, гальмують (карають) інше. Проблема в тому, що заохочення не повинно породжувати зазнайства, зверхності, зарозумілості, гордощів, а гальмування (покарання) не повинно пригнічувати гідність і активність.

 

Психолого-педагогічні вимоги до використання покарання

(за В. Гарбузовим)

1.     Покарання обов’язково має бути справедливим. Справедливе покарання дитина сприймає без образи.

2.     Заохочення або покарання супроводжуються шквалом емоцій. Якщо батьки лагідно посміхнулись, ніжно пригорнули – вони задоволені вчинком, схвалюють його. На їх обличчях незадоволення, роздратування, гнів, злість - вони попереджають дитину: так робити не можна.

3.     Покарання діє, коли воно породжує каяття, а не образу, приниження, незадоволення через несправедливість.

 

      Психологи радять батькам під час оцінювання вчинку дитини прогнозувати наслідки своїх дій. Зробивши вчинок, дитина сама чекає реакції батьків. І якщо реакції покарання немає, вона дезорієнтована: цей вчинок поганий чи ні? Чи можна його повторити? Погано, якщо за один і той самий вчинок дитину сьогодні карають, а завтра – ні. Досить часто за один і той самий вчинок батько хвалить, а мати сварить. У цьому випадку дитина також розгублена: як їй поводитися далі? Ще гірше, якщо в покараннях чи заохоченнях проглядається подвійна мораль батьків. Наприклад, дитину карають за розбиту вазу і не звертають уваги, коли дитина когось образила.

      Якщо батьки безвідповідальні, байдужі до дитини, не люблять її, тоді вони від неї нічого, крім неприємностей, не чекають, оберігають себе від зайвих хвилювань, стресів, пов’язаних з вихованням дитини. Діти це гостро відчувають, і відсутність покарань в таких випадках породжує в них депресію або озлоблення, непокірність.

      Дитину не слід карати, якщо вчинок спричинений її роздратованістю через хворобу або втому. Іноді дитину карають за те, що «потрапив під гарячу руку», роздратування, втому батьків. Тоді дитина вражена несправедливістю, залякана, розгублена. Вона й сама, коли виросте, поб’є когось, якщо буде не в гуморі.

      Не можна карати за непокору у віці від 2 до 5 років, бо вона спричинена періодом опозиції, самоствердження. Дитина в цей період чинить опір абсолютній владі батьків, прагне самостійних дій, стверджує своє «Я», а за це не карають.

      Дуже часто дитину карають, якщо вона пов’язана з великою кількістю заборон: не бігати, голосно не говорити, не кричати, не заважати дорослим, не брати не свої речі тощо. І тоді кожен крок – це провина, кожен вчинок – скандал і покарання.

      Перш ніж карати, слід запитати себе, чому дитина так вчинила, і з’ясувати ситуацію.

 

Дитину не карають:

1.     За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка – за рухливість, флегматика – за повільність, меланхоліка – за плаксивість.

2.     Під час їжі.

3.     Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена). Тут краще підтримати її.

4.     За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення, фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5.     На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6.     При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої.

7.     За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність остаточно передбачати свої вчинки остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців – до 20, але навчати цього слід з 3-5 років.

8.     Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного.

 

      Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

 

Як запобігти негативним наслідкам покарання

1.     Відокремлюйте свої почуття від дій. Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості.

2.     Уважно вивчайте свою дитину. Обов’язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

3.     Треба враховувати емоційний стан дитини. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, то чи потрібно додавати негативу, використовуючи покарання?

4.     Перш, ніж карати, треба обов’язково з’ясувати мотиви вчинку.

5.     Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

6.     Дайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

7.     Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав’язливо та без моралізування.

8.     Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії.

9.     Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

10. Треба пам’ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого.

Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Квітень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Архів записів

Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites